Нове дослідження показує, що цільовий астероїд космічної місії менший і швидший, ніж досі вважали астрономи.

Астрономи використовували обсерваторії в усьому світі, зокрема й Дуже великий телескоп (Very Large Telescope, VLT) Європейської південної обсерваторії (European Southern Observatory, ESO), для вивчення астероїда 1998 KY26. Це дало змогу з’ясувати, що він майже втричі менший і обертається набагато швидше, ніж раніше вважали науковці. Цей астероїд є ціллю 2031 року для розширеної місії японського апарата «Хаябуса-2» (Hayabusa2). Нові спостереження надають головну інформацію для роботи місії на астероїді за шість років до зустрічі космічного апарата з 1998 KY26.

Астрономи виявили спалах гамма-випромінювання, який повторювався кілька разів протягом дня. Ця подія не схожа на жоден гамма-спалах, зареєстрований раніше. Джерело потужного випромінювання міститься за межами нашої галактики, його місцезнаходження точно визначено за допомогою Дуже великого телескопа (Very Large Telescope, VLT) Європейської південної обсерваторії (European Southern Observatory). Гамма-спалахи (Gamma-ray bursts, GRBs) — це найпотужніші вибухи у Всесвіті. Їхню появу пов’язують із катастрофічним руйнуванням зір. Але жодним відомим сценарієм не можна повністю пояснити цей новий GRB — його справжня природа є загадкою.

Коли Космічний телескоп імені Джеймса Вебба (James Webb Space Telescope, JWST) розпочав наукову діяльність, одним із його перших завдань було спостереження за найдавнішими галактиками у Всесвіті. Ці спостереження виявили величезну популяцію активних галактичних ядер (active galactic nuclei, AGN), які астрономи прозвали «Маленькими червоними цятками» («Little Red Dots», LRD) через їх малий вигляд та насичений червоний відтінок. На основі вимірювань червоного зміщення, за оцінками, ці AGN існували лише через 0,6—1,6 мільярда років після Великого Вибуху (13,2—12,2 мільярдів років тому). Вивчення цих об՚єктів вже привело до деяких новаторських відкриттів про ранній Всесвіт.

Науковці вважали, що вони розгадали головні таємниці Юпітера, доки космічний апарат NASA «Юнона» (Juno) не зазирнув всередину найбільшої планети Сонячної системи та не виявив щось зовсім несподіване. Юпітер не має твердого, чітко окресленого ядра, як раніше уявляли дослідники. Натомість ядро ​​Юпітера загадково розбавлене та розмите. Це суперечить усьому, що астрономи знали про формування планет-гігантів. Тепер потужні комп՚ютерні симуляції спростовують провідну теорію про те, як виникла така структура ядра Юпітера, і вказують на те, що таємниці цієї планети суттєво глибші, ніж хтось міг собі уявити.

Коли масивні зорі гинуть під час вибухів наднових, астрономи виявляють сильні сигнали легких елементів, таких як водень та гелій, які були присутні на поверхні зорі. Однак у надновій SN2021yfj, що спалахнула на відстані 2,2 мільярда світлових років від Землі, науковці виявили сигнали інших хімічних елементів. Це були кремній, сірка та аргон, які містились у надрах зорі-попередниці наднової.

Згідно з теоретичними розрахунками зорі на кінцевому етапі існування мають цибулеподібні структури з легшими елементами на поверхнях та важчими елементами ближче до своїх залізних ядер. Зоря-попередниця SN2021yfj, мабуть, якимось чином втратила зовнішні шари, оголивши внутрішні шари кремнію та сірки, перш ніж вона вибухнула як наднова.