Метеорити дають підказки про деякі жорсткі події, що відбулися на початку Сонячної системи.

Згідно з новим аналізом залізних метеоритів, у ранній Сонячній системі — на відтинку часу між 7,8 і 11,7 мільйонами років після того, як утворилося Сонце, — відбулося велике «дербі» з руйнуваннями. Постійні хаотичні зіткнення астероїдів і планет, які формувалися в той час, спричиняли руйнування металевих ядер астероїдів.

76-секундний період обертання занадто великий, як для досі відомих астрономам пульсарів.

Лише один спалах в небі вказав шлях до дивовижної зорі, що обертається дуже повільно. Ця особливість ускладнила визначення її природи, як пульсара чи іншого зоряного об’єкта.

Використовуючи гравітаційне лінзування, ми можемо спостерігати гази з яких виникли перші галактики.

Науковці з’ясували, що Великий Вибух стався близько 13,8 мільярдів років тому. Незабаром після Великого Вибуху масивні хмари здебільшого газоподібного водню, відомі як системи поглинання Лайман-α (Damped Lyman-α systems, DLA), повільно почали конденсуватися в перші зорі. Потім досить великі групи зір та інша речовина об’єдналися й утворили галактики.

Оскільки NASA планує відправити астронавтів на Місяць у рамках місії «Артеміда» (Artemis) і розглядає її як підготовку для дослідження Марса людиною, агентство закликає промисловість США, наукові кола, міжнародні спільноти та інші зацікавлені сторони зробити свій внесок у визначення цілей дослідження далекого космосу.

Група астрономів, яку очолював Сірк ван Тервісґа (Sierk van Terwisga) з Інституту астрономії Макса Планка, проаналізувала розподіл маси у понад 870 дисках з газопилової хмари Оріон А, де відбувається процес формування планет. На підставі статистичних властивостей цієї безпрецедентно великої вибірки дисків та інноваційної схеми обробки даних, яку вони створили, науковці виявили: на великих відстанях від середовищ з суворими умовами, таких як гарячі зорі, зменшення маси дисків залежить лише від їхнього віку. Результати показують — принаймні в межах 1000 світлових років від Землі диски, в яких формуються планети і планетні системи, розвиваються схожим чином.