Астрономи кажуть, що Земля та вся наша галактика Молочний Шлях можуть міститись всередині таємничої гігантської діри, яка змушує космос розширюватися тут швидше, ніж у сусідніх регіонах Всесвіту. Ця гіпотеза є потенційним рішенням проблеми «напруги Габбла» і може допомогти підтвердити справжній вік Всесвіту, який становить згідно з оцінками приблизно в 13,8 мільярдів років.

Найновіше дослідження, результати якого представлено на Національному з’їзді астрономів (National Astronomy Meeting, NAM 2025) Королівського астрономічного товариства в Даремському університеті, вказує на те, що звукові хвилі з раннього Всесвіту, «по суті звук Великого Вибуху», підтверджують цю ідею.

Чому Марс безплідний і непридатний для життя, тоді як життя завжди процвітало тут, на нашій відносно схожій планеті Земля? Відкриття, зроблене за допомогою марсохода NASA, дало ключ до розгадки цієї таємниці. Згідно з результатами нового дослідження, хоча колись на Марсі текли річки, він був приречений стати переважно пустельною планетою.

Вперше астрономи отримали візуальні докази того, що зоря загинула, двічі вибухнувши. Вивчаючи давні залишки наднової SNR 0509-67.5 за допомогою Дуже великого телескопа (Very Large Telescope, VLT) Європейської південної обсерваторії (European Southern Observatory, ESO), науковці виявили закономірності, які підтверджують: зоря-попередниця зазнала двох вибухових спалахів. Оприлюднені в Nature Astronomy результати дослідження показують деякі з найважливіших вибухів у Всесвіті в новому світлі.

Найдавніше світло у Всесвіті почало подорож крізь космос невдовзі після Великого Вибуху. Відоме як космічний мікрохвильовий фон, воно непомітне для людського ока. Але якщо науковці зможуть зафіксувати його за допомогою одних із найчутливіших детекторів, коли-небудь створених, це може розповісти нам про те, як формувався та розвивався з часом Всесвіт.

«Ми можемо перевершити зусилля двох століть лише за пару років».

У понеділок (23 червня) було дивно емоційно, коли кілька зернистих білих цяток пробігли по екрану мого комп’ютера (автор оригінальної замітки Моніша Равісетті на сайті www.space.com — Ред.), а на задньому плані гуділи навколишні ритми. Ці цятки були частиною фільму, який транслювали під час довгоочікуваної конференції обсерваторії Віри К. Рубін, присвяченої випуску перших зображень, — і кожна з них представляла астероїд, який щойно було відкрито. Відчуття було схоже на свідка чогось надзвичайно глибокого, і на це є дві причини.