Дослідники вперше виявили ядра гарячих молекулярних хмар у Малій Магеллановій Хмарі. Це відкриття покращує наше розуміння утворення зір у сусідньому Всесвіті та буде дороговказом для майбутніх досліджень позагалактичних регіонів зореутворення.

Науковці вважають, що гамма-випромінювання, яке тривало понад 300 секунд, — це «крик» новонародженої чорної діри. Вона утворилася, коли під власною вагою зруйнувалося ядро масивної зорі з швидким обертанням.

9 жовтня 2022 року інтенсивний імпульс гамма-випромінювання пройшов крізь Сонячну систему. Він «засліпив» детектори гамма-випромінювання на багатьох орбітальних супутниках і спонукав астрономів до швидких дій з метою вивчення події за допомогою найпотужніших телескопів у світі.

Газові гіганти, як й інші планети, утворюються з речовини протопланетних дисків навколо протозір. Згідно з теорією акреції ядра, спочатку утворюється ядро з каменів, льоду та інших важких твердих речовин. Коли це ядро стає достатньо масивним (приблизно в 15—20 разів більше, ніж Земля), воно через гравітацію формує довкола себе зовнішній шар газу. Однак у зір малої маси диски маломасивні. За оцінками, що слідують з теоретичних моделей, такі диски не мають достатньо матеріалу для формування газового гіганта. Або ж планета-гігант не встигне сформуватися до того, як диск розпадеться. У новому дослідженні астрономи виміряли частоту появи планет-гігантів, що обертаються навколо зір з малою масою, і проказали: ця частота відмінна від нуля.

Венера майже такого ж розміру, маси та щільності, що й Земля. Отже, вона має виробляти тепло всередині себе (через розпад радіоактивних елементів) приблизно з тією ж швидкістю, як і Земля. На Землі одним із основних шляхів витоку тепла є виверження вулканів. У середньому за рік трапляється не менше 50 вулканів.

Галактика 3C 297 лежить на відстані приблизно 9,2 мільярдів світлових років від нас у напрямку сузір’я Діви. Вона містить квазар, надмасивну чорну діру, яка поглинає газ та спричиняє утворення потужних струменів речовини.

Середовище 3C 297, здається, має основні ознаки скупчення галактик — величезних структур, які зазвичай містять сотні або навіть тисячі галактик. Але ця галактика стоїть окремо.