Фізичні теорії оперують кількома фундаментальними константами, зокрема сталою G, яка кількісно визначає силу гравітаційної взаємодії між двома масивними об’єктами. У сукупності ці основні константи дають змогу фізикам описувати Всесвіт простими і легшими для розуміння способами.

Раніше деякі науковці ставили питанням, чи не змінювалося значення основних констант протягом космічного часу. Ба більше, деякі альтернативні теорії гравітації (тобто модифікація чи альтернатива загальній теорії відносності Айнштайна) передбачають, що стала G змінюється з часом.

Автоматичні міжпланетні станції «Вояджер-1» та «Вояджер-2» вийшли, як вважають науковці, у міжзоряний космічний простір у 2012 та 2018 роках, через 40 років після старту із Землі. Ці космічні апарати вже подолали в 120 разів більше відстані між Землею і Сонцем, щоб досягти межі геліосфери — пузиря, що охоплює Сонячну систему, де сонячний вітер переважає міжзоряні вітри. «Вояджери» виявили межі геліосфери, але залишили дослідникам багато запитань про те, як Сонце взаємодіє з місцевим міжзоряним середовищем. Інструменти «Вояджерів»-близнюків отримують обмежені дані, залишаючи критичні прогалини в нашому розумінні цього регіону.

Цього року Космічному телескопу імені Габбла (Hubble Space Telescope, HST), що є спільним проєктом NASA та Європейського космічного агентства, виповнюється 31 рік — його вивели на орбіту Землі 24 квітня 1990 р. З такої нагоди команда «Габбла» опублікувала прекрасне зображення яскравої блакитної змінної зорі AG Carinae (AG Кіля).

Космічне агентство США (NASA) готується відправити астронавтів для докладного дослідження Місяця в рамках програми Artemis («Артеміда») і в зв’язку з цим обрало компанію SpaceX для продовження розробки першого комерційного космічного корабля, який безпечно доставить двох американських астронавтів на місячну поверхню. Принаймні один із цих астронавтів увійде в історію як перша жінка, що ступила на Місяць. Інша мета програми Artemis — це висадка першої людини не білої раси на місячну поверхню.

Дослідники Австралійського національного університету (Australian National University, ANU) виконують пошуки нових способів використання технології на основі лазера, що покращує зображення телескопів, — це так звана адаптивна оптика — і яка також може допомогти бодай якоюсь мірою вирішити проблему космічного сміття. Спеціально створені лазери можуть дати космічним апаратам, які вже не працюють, легкий «поштовх» фотонами, щоб змінити орбіту цього сміття і запобігти його можливому зіткненню з робочим штучним супутником.