Гравітаційні хвилі, як відомо, важко виявити. Хоча сучасна оптична астрономія існує протягом століть, астрономія гравітаційних хвиль існує лише з 2015 року.

Досі наша здатність реєструвати гравітаційні хвилі обмежена. Такі обсерваторії, як LIGO і Virgo, можуть виявляти лише потужні події, зокрема злиття чорних дір зоряної маси або нейтронних зір. І вони можуть виявляти ці хвилі лише у вузькому діапазоні частот — від десятків герц до кількох сотень герц. Багато гравітаційних хвиль мають набагато нижчі частоти, але нині ми не можемо їх реєструвати. Уявіть, що ви направили телескоп на зоряне небо і можете побачити світло лише в кілька відтінків фіолетового.

Згідно з результатами нового дослідження, виконаного науковцями Університетського коледжу Лондона (University College London, UCL), поблизу білого карлика виявлено кільце уламків планет, або «сміття», що залишилося від зруйнованих раніше планет та інших тіл. Розміри помічених уламків сумірні з розміром з Місяця, а особливості їхнього руху вказують на сусідню планету, що лежить в межах зони життя цього білого карлика.

Міжнародна група астрофізиків знайшла новий метод оцінки температури молодого Всесвіту — лише через 880 мільйонів років після Великого Вибуху. Він дав змогу вперше виміряли температуру (в таку ранню епоху існування Всесвіту) космічного мікрохвильового фонового випромінювання — релікта енергії, що була вивільнена внаслідок Великого Вибуху.

Згідно з нині прийнятою космологічною моделлю, Всесвіт охолов після Великого Вибуху — і продовжує це робити. Модель також описує, як має відбуватися процес охолодження, але поки що це було прямо підтверджено лише для відносно недавніх космічних часів. Відкриття не тільки встановлює дуже ранню віху для значення космічної фонової температури, але також може мати наслідки для пошуків загадкової темної енергії. Статтю науковців оприлюднив журнал Nature.

Нове відкриття може означати, що сучасні теорії формування планет потребують оновлення.

Досі астрономи вважали, що планети утворюються незабаром після формування їхніх материнських зір. Це, безумовно, стосувалося планет і супутників Сонячної системи, які сформувалися близько 4,6 мільярдів років тому з диска газу і пилу, що обертався навколо новонародженого Сонця. Але тепер нове дослідження (його результати оприлюднив журнал Astronomy & Astrophysics) показало, що зорі, які помирають, також можуть народжувати планети.

24 січня 2022 року о 21 годині київського часу космічний телескоп Джеймса Вебба (James Webb Space Telescope, JWST) увімкнув бортові двигуни майже на п’ять хвилин (297 секунд), щоб завершити остаточну корекцію курсу й вийти на свою кінцеву орбіту навколо другої точки Лагранжа системи Сонце—Земля, або L2, на відстані 1,5 мільйона кілометрів від Землі.

Філігранне ввімкнення двигунів додало до швидкості «Вебба» лише близько 1,6 метра на секунду — лише кілька кроків при ходінні людини — але цього було досить, щоб відправити його на бажану гало-орбіту навколо точки L2.