Пошук позаземного життя нещодавно став ще цікавішим, адже група науковців, до складу якої входив доктор Крістофер Ґлейн (Christopher Glein) з Південно-західного науково-дослідного інституту, виявила нові докази існування базового будівельного блоку для життя у підповерхневому океані супутника Сатурна Енцелада. Нове моделювання вказує на те, що океан Енцелада має бути відносно багатим на розчинений фосфор, важливий інгредієнт для життя.

Стіна щільного газу та пилу нагадує величезну крилату істоту, її сяючу пащу освітлює яскрава зоря, що проникає крізь космічні волокна. Міжнародна дослідницька група у понеділок (12.09.22 — Ред.) опублікувала перші зображення Туманності Оріона, зроблені за допомогою космічного телескопа Джеймса Вебба. Астрономи в захваті від цих світлин.

Зоряний розплідник міститься у сузір’ї Оріона, на відстані 1350 світлових років від Землі, там, де понад 4,5 мільярдів років тому зародилася Сонячна система. Саме тому астрономів цікавить ця частина Галактики, бо її вивчення дає змогу краще зрозуміти, що відбувалося протягом перших мільйонів років еволюції нашої планети.

Космічний телескоп Джеймса Вебба отримав перше пряме зображення планети за межами Сонячної системи. Екзопланета є газовим гігантом, тобто не має твердої поверхні, а тому не придатна для життя.

Світлина, яку «намалювало» випромінювання, що пройшло крізь чотири різні світлофільтри, показує: «Вебб» своїм потужним інфрачервоним поглядом може легко виявляти планети за межами Сонячної системи. Це свідчить про те, що невдовзі телескоп дасть змогу астрономам отримувати більше інформації про екзопланети, ніж будь-коли раніше.

На Юпітері, з його ураганами, сильними вітрами, полярними сяйвами та екстремальними значеннями температури і тиску, багато чого відбувається. Тепер космічний телескоп Джеймса Вебба зробив нові зображення планети. Спостереження «Вебба» дадуть науковцям ще більше підказок про внутрішню будову Юпітера.

Мілісекундні пульсари (millisecond pulsars, MSP) — це нейтронні зорі з короткими періодами обертання в маломасивних рентгенівських подвійних зоряних системах, що тривалий час перебувають у процесі обміну масою зі своїм компаньйоном. Кулясті зоряні скупчення — утворення з десятків тисяч або мільйонів зір — є плідним середовищем для формування MSP. Проте в NGC 6397 — одному з двох найближчих до Землі кулястих зоряних скупчень — донедавна ідентифікували лише один мілісекундний пульсар.