Приблизно 4,5 мільярдів років тому сила тяжіння стиснула хмару пилу і газу, щоб сформувати Сонячну систему. Допоки вчені не впевнені в точності процесу, але спостереження молодих зоряних систем в поєднанні з комп’ютерним моделюванням дозволили їм розробити три моделі процесу, який міг відбутися так багато років тому.

Виявивши кілька тисяч кандидатів в екзопланети, астрономи стали міркувати над тим, як їх варто групувати, щоб краще описати і зрозуміти. Різні схеми класифікації планети були запропоновані протягом багатьох років, починаючи від науково-фантастичних до суто наукових. Але ми дотепер мало знаємо про екзопланети і деякі науковці досі сперечаються, яким має бути визначення планети.

Що таке планета?

Перш ніж обговорювати, як класифікувати планети, дуже важливо зрозуміти, яке небесне тіло можна вважати планетою. Міжнародний астрономічний союз (МАС) запровадив у 2006 р. офіційне визначення поняття планета, але воно залишається спірним. Згідно з ним планетою треба вважати небесне тіло, що міститься на орбіті навколо Сонця, має достатню масу, щоб його форма була практично сферичною, а також очистило свою орбіту від інших, співмірних з ним, небесних тіл.

Упродовж багатьох десятиліть астрономи знаходили натяки існування ниткоподібних структур, які пов’язують воєдино галактики у Всесвіті. Теорії, комп’ютерні моделі й непрямі спостереження свідчили — існує космічна павутина темної матерії, яка з’єднує галактики і є великомасштабною структурою космосу. Але хоча волокна, складові цієї мережі, масивні, темну матерію спостерігати неймовірно важко.

Це, звісно, банально, якщо сказати, що у Всесвіті повно таємниць. Але це правда. Головними серед них є такі речі, як темна матерія, темна енергія, і, звичайно ж, наші старі знайомі чорні діри. Чорні діри, можливо, найцікавіші з усіх таємниць. Зусилля, щоб їх зрозуміти і спостерігати, тривають.

Молочний Шлях містить величезну кількість різноманітних планет: гігантів, які стирають межу між поняттями планета й коричневий карлик (об’єкт, що «не дотягнув до статусу зорі»); крихітних світів, схожих розміром із Місяцем — супутником Землі; планет, що мають як 100-річний період обертання навколо своєї материнської зорі, так і кілька годин; розжарені й холодні світи; планети, що обертаються навколо кількох зір або кружляють довкола пульсарів.

Науковці знаходять їх шляхом спостережень зір, які розгойдуються через дію сили тяжіння, змінюють колір або трохи зменшують яскравість. (Цей останній метод використовує космічний телескоп «Кеплер» — найбільш плідний мисливець за такими планетами всіх часів). І хтось мусить стежити за ними всіма.