Одне з багатьох питань щодо утворення та еволюції надмасивних чорних дір у ранньому Всесвіті — звідки вони черпали сировину для збільшення своєї маси?

Хоча більшість, якщо не всі, великі галактики містять такі чорні діри в своєму центрі, але попередні дослідження вказували на малі залишки газу та пилу — передбачувану «їжу», потрібну для розвитку надмасивної чорної діри, — після закінчення першого сплеску процесу зореутворення в галактиках.

За допомогою Великої міліметрової/субміліметрової антени Атакама (Atacama Large Millimeter/submillimeter Array, ALMA) виявлено гігантські хмари газоподібного вуглецю, що охоплюють молоді галактики й простягаються від них на відстань понад 30 000 світлових років. Це перше підтвердження поширення атомів вуглецю, які утворюються всередині зір у ранньому Всесвіті, за межі галактик. Жодне теоретичне дослідження не передбачало таких величезних вуглецевих коконів навколо молодих галактик, що вказує на прогалини в сучасному розумінні космічної еволюції.

Науковці з Федеральної вищої технічної школи Цюриха (ETH Zurich) з’ясували, що деяка частина речовини з якої сформована Земля була утворена червоними гігантами. Вони також пояснили, чому на Землі міститься більше цього зоряного пилу, ніж в астероїдах чи в речовині Марса, які лежать далі від Сонця.

Близько 4,5 мільярда років тому міжзоряна молекулярна хмара почала стискатися. В її центрі утворилося Сонце, а з газопилового диску, що був навколо нього, сформувалися Земля та інші планети. Ця ретельно змішана міжзоряна речовина містила екзотичні зерна пилу.

Зі спостережень виявлено зорю, що обертається навколо чорної діри несподіваної маси. Якщо це відкриття буде підтверджено, то воно може змінити наше розуміння того, як гинуть масивні зорі.

Астрономи виявили, здавалося б, «неможливу» чорну діру, що лежить від Землі на відстані приблизно 14 000 світлових років. Результати спостереження, оприлюднені в журналі Nature 28 листопада поточного року, дозволяють припустити, що маса дивного об’єкта у приголомшливі 68 разів більша, ніж маса Сонця.

Укладено першу мапу, що показує глобальну геологію найбільшого супутника Сатурна — Титана. Вона повністю розкриває його динамічний світ дюн, озер, рівнин, кратерів та інших особливостей місцевості.

Над розробкою цієї глобальної геологічної мапи Титана разом з групою дослідників під керівництвом планетолога-геолога Розалі Лопес (Rosaly Lopes) з Лабораторії реактивного руху NASA в Пасадені працював планетолог-геолог Девід Вільямс (David Williams) з Школи досліджень Землі та Космосу університету штату Арізони. Мапу та результати їх досліджень, зокрема відносний вік геологічних місцевостей Титана, оприлюднив журнал Nature Astronomy.