Світлина Сатурна з сайту NASA.

Наукова група під керівництвом Скотта С. Шеппарда (Scott S. Sheppard) з Інституту науки Карнегі відкрила 20 нових супутників Сатурна. Тепер загальна кількість супутників у цієї планети становить 82, що більше, ніж у Юпітера, який має 79 супутників.

Нові види органічних сполук, інгредієнти амінокислот, виявлені в ґейзерах, що бють від супутника Сатурна Енцелада. Це відкриття є результатом поточного глибокого аналізу даних, отриманих під час космічної місії NASA «Кассіні».

Потужні гідротермальні джерела викидають матеріал з ядра Енцелада, що змішується з водою з великого підземного океану супутника до того, як він потрапить в космос у вигляді водяної пари та кристалів льоду. Нещодавно виявлені молекули, конденсовані на крупинках льоду, — це сполуки, що містять азот та кисень.

На Землі схожі сполуки є частиною хімічних реакцій, які виробляють амінокислоти, будівельні блоки життя. Гідротермальні джерела на океанському дні забезпечують енергією, яка підживлює реакції. Науковці вважають, що гідротермальні джерела Енцелада можуть діяти так само, постачаючи енергію, що призводить до виробництва амінокислот.

Минулого липня трапилася незвичайна подія — астероїд 2019 OK розміром з футбольне поле пройшов на відстані 77 000 км від нашої планети (для порівняння: середня відстань між Землею і Місяцем становить 384 тис. км), що за астрономічними мірками дуже близько. Важливо те, що всі служби стеження за небезпечними астероїдами не змогли своєчасно його зафіксувати. Астероїд помітили лише за 24 години до його мінімального наближення до Землі завдяки маленькому телескопу в Бразилії. Незвична подія стала каталізатором розмов про захист планети від астероїдів, зокрема про роль NASA у цій справі.

Хоча зіткнення сталося у міжпланетному просторі, воно призвело до того, що протягом мільйонів років в атмосферу Землі потрапляло в тисячі разів більше пилу, ніж нині. Це, натомість, спричинило поступове загальнопланетарне похолодання і глобальний льодовиковий період, який настав на Землі приблизно 466 мільйонів років тому.

Уявлення художника про катастрофічне зіткнення внаслідок якого було знищено астероїд. Це зіткнення було найбільшим за будь-який відомий розпад астероїдів за останні 3 мільярди років. Фото з сайту http://astronomy.com.

Ця ілюстрація показує нижню межу для зони життя з погляду на масу планети. Якщо об’єкт менше 2,7 відсотка маси Землі, його атмосфера розсіється швидше, ніж на його поверхні з’явиться багато рідкої води. Фото з сайту www.eurekalert.org.

Герой повісті Антуана де Сент-Екзюпері «Маленький принц» живе на астероїді розміром з будинок, такому малому, що він може спостерігати захід Сонця в будь-який час доби, пересуваючи своє крісло на кілька кроків. Насправді малі небесні об’єкти не можуть підтримувати життя, бо їм не вистачає сили тяжіння, щоб підтримувати атмосферу. Але наскільки малим має бути небесне тіло, щоб на ньому біли умови для існування життя?