Астрономи отримали новий інструмент, що допоможе їм краще розуміти зорі-гіганти.

Таким інструментом стали результати докладного визначення точних температур і розмірів 191 зорі-гіганта. Автори роботи кажуть, що вона протягом багатьох років буде стандартним довідником про ці небесні тіла. Вона також проливає додаткове світло на те, яким буде Сонце в кінці свого життя.

Існування зір такого типу передбачили 50 років тому, але досі ніколи не спостерігали їх в космосі.

Науковці Гарвард-Смітсонівського центру астрофізики спостерігали подвійну зорю нового типу, існування якої давно передбачили в астрономії. Відкриття підтверджує, нарешті, процес утворення та еволюцію рідкісного типу зір у Всесвіті.

Дослідники Університету Кертіна в Австралії розгадали давню таємницю походження води на Землі. Вони виявили — її ймовірним джерелом, як це не дивно, є Сонце.

Міжнародна група дослідників під керівництвом науковців з Університету Глазго, до складу якої входили вчені з Центру космічної науки і техніки Кертіна (Space Science and Technology Center, SSTC), виявила: сонячний вітер, що складається із заряджених частинок Сонця, головно з іонів водню, спричинив утворення води на поверхні пилових зерен. Такі зерна, що містилися на поверхні астероїдів, потрапили на Землю на ранньому етапі існування Сонячної системи внаслідок зіткнень нашої планети з астероїдами.

Дані, отримані завдяки виконанню Європейським космічним агентством місії Gaia («Гайя»), дають астрономам підстави переписувати історію нашої галактики Молочний Шлях. Ті небесні об’єкти, які науковці традиційно вважали галактиками-супутниками Молочного Шляху, насправді є, головно, новоприбулими в середовищі нашої галактики.

Карликова галактика — це сукупність від тисячі до кількох мільярдів зір. Протягом десятиліть а астрономії домінували погляди, що карликові галактики, які оточують Молочний Шлях, є його супутниками, тобто вони містяться на орбіті навколо нашої галактики і супроводжували її постійно протягом багатьох мільярдів років. Тепер рух цих карликових галактик обчислено з безпрецедентною точністю завдяки даним з третього випуску даних «Гайя», і отримано разючі результати.

Коли ми дивимося на нічне небо, ми бачимо Всесвіт таким, яким він був колись. Ми знаємо, що раніше Всесвіт був теплішим і щільнішим, ніж зараз.

Коли ми дивимося досить далеко в «глибини» Всесвіту, ми бачимо мікрохвильовий слід від Великого Вибуху, відомий як космічний мікрохвильовий фон (cosmic microwave background). Це випромінювання — межа того, що ми можемо побачити з ранніх етапів існування нашого всесвіту. Фактично цей фон позначає протяжність спостережуваного нами Всесвіту.