Планетологи з Університету Колорадо в Боулдері виявили, як Венера, жарка і непридатна для життя сусідка Землі, стала такою сухою.

Нове дослідження заповнює велику прогалину в тому, що дослідники називають «історією води на Венері». За допомогою комп’ютерного моделювання група науковців виявила, що атоми водню в атмосфері планети виходять у космос через процес, відомий як «дисоціативна рекомбінація». Через це Венера щодня втрачає приблизно вдвічі більше води, як порівняти з попередніми оцінками.

Коли у Всесвіті формувалися перші зорі, єдиними доступними матеріалами були первісний водень і гелій, що виникли невдовзі після Великого Вибуху. Астрономи називають ці перші зорі «зорями населення ІІІ типу», і вони були надзвичайно масивними, яскравими та гарячими зірками. Зараз їх немає, і фактично їх існування досі є гіпотетичним. Але якби вони існували, вони мали б залишити свої «відбитки пальців» на сусідньому газі, і астрофізики їх шукають.

Перші зображення, зроблені передовою місією, були представлені на 7-му семінарі консорціуму Einstein Probe у Пекіні. Вони демонструють весь потенціал зонда та показують, що його оптика, яка імітує очі омара, готова контролювати рентгенівське небо. Космічний рентгенівський телескоп отримав світлини кількох відомих небесних об’єктів, щоб дати науковцям натяк на те, на що здатна місія.

Космічні промені — це частинки високої енергії, що можуть рухатися майже зі швидкістю світла. Потрібна неймовірно потужна подія, щоб так прискорити частинки матерії. Астрономи припускають, що космічні промені виникають під час вибухів наднових, які знаменують смерть масивних зір. Але дані, нещодавно зібрані космічним гамма-телескопом «Фермі», ставлять під сумнів цей метод «виробництва» космічних променів і змушують астрономів шукати пояснення.

Результати вивчення метеоритів дають змогу припустити, що катастрофічна «нестабільність» сталася приблизно під час формування Місяця.

У своїй молодості Сонячна система зазнала значних потрясінь: гравітаційні перетягування між планетами-гігантами зрушили їх із орбіт, спричинивши переміщення орбіти Юпітера ближче до Сонця, тоді як Сатурн, Уран і Нептун були відкинуті назовні. Сила тяжіння шалених гігантів викинула Плутон та інші крижані тіла до поясу Койпера, забезпечила поясу астероїдів його теперішнє розташування та змусила незліченну кількість тіл зруйнуватися у внутрішній частині Сонячної системи.