Результати першого докладного поперечного «розрізу» галактики, схожої на Молочний Шлях, показують, що наша галактика еволюціонувала поступово, а не шляхом різкого змішування. Відкриття ставить під сумнів історію походження нашої зоряної системи.

Виконання п’ятирічного завдання зі створення мапи Всесвіту та розкриття таємниць темної енергії розпочато офіційно 17 травня 2021 р. в Національній обсерваторії Кітт Пік поблизу Тусона, штат Арізона. По завершенню цього завдання Спектроскопічний прилад темної енергії (Dark Energy Spectroscopic Instrument, DESI) зареєструє світло від десятків мільйонів галактик та інших далеких об’єктів у Всесвіті.

DESI — це міжнародна наукова співпраця, керована Національною лабораторією імені Лоуренса в Берклі, або Лабораторією Берклі, за базового фінансування від Управління науки Міністерства енергетики США (Department of Energy, DOE).

У нещодавно виконаному дослідженні науковці проаналізували дані, зібрані в 44 найтемніших місцях світу, зокрема в обсерваторії на Канарських островах, з метою розробки першого повного еталонного методу для вимірювання природної яскравості нічного неба за допомогою недорогих фотометрів. Згідно з оприлюдненими результатами, над обсерваторією Роке-де-лос-Мучачос (Ґарафія, Ла-Пальма, Канарські острови) найтемніше небо з усіх проаналізованих місць на планеті.

Фізичні теорії оперують кількома фундаментальними константами, зокрема сталою G, яка кількісно визначає силу гравітаційної взаємодії між двома масивними об’єктами. У сукупності ці основні константи дають змогу фізикам описувати Всесвіт простими і легшими для розуміння способами.

Раніше деякі науковці ставили питанням, чи не змінювалося значення основних констант протягом космічного часу. Ба більше, деякі альтернативні теорії гравітації (тобто модифікація чи альтернатива загальній теорії відносності Айнштайна) передбачають, що стала G змінюється з часом.

Автоматичні міжпланетні станції «Вояджер-1» та «Вояджер-2» вийшли, як вважають науковці, у міжзоряний космічний простір у 2012 та 2018 роках, через 40 років після старту із Землі. Ці космічні апарати вже подолали в 120 разів більше відстані між Землею і Сонцем, щоб досягти межі геліосфери — пузиря, що охоплює Сонячну систему, де сонячний вітер переважає міжзоряні вітри. «Вояджери» виявили межі геліосфери, але залишили дослідникам багато запитань про те, як Сонце взаємодіє з місцевим міжзоряним середовищем. Інструменти «Вояджерів»-близнюків отримують обмежені дані, залишаючи критичні прогалини в нашому розумінні цього регіону.