Шість мільярдів тонн за секунду: знайдено мандрівну планету, яка зростає з рекордною швидкістю.
Астрономи виявили величезний «стрибок зростання» так званої мандрівної планети. На відміну від планет Сонячної системи, ці об՚єкти не обертаються навколо зір, а вільно плавають у міжзоряному просторі. Нові спостереження, виконані за допомогою Дуже великого телескопа (Very Large Telescope, VLT) Європейської південної обсерваторії (European Southern Observatory, ESO), показують, що ця мандрівна планета поглинає газ і пил з навколишнього середовища зі швидкістю шість мільярдів тонн за секунду. Це найвищий темп зростання, коли-небудь зареєстрований як для мандрівної планети, так і планети будь-якого типу, що дає цінне розуміння того, як вони формуються та ростуть.
«Люди можуть думати про планети як про тихі та стабільні світи, але з цим відкриттям ми бачимо, що об՚єкти планетної маси, які вільно плавають у космосі, можуть бути захопливими місцями», — сказав Віктор Альмендрос-Абад (Víctor Almendros-Abad) з Астрономічної обсерваторії Палермо Національного інституту астрофізики (National Institute for Astrophysics, INAF) в Італії, провідний автор нового дослідження.
Об՚єкт, який нещодавно досліджували, має масу в п՚ять — десять разів більшу, ніж Юпітер. Він лежить приблизно за 620 світлових років від Землі в напрямку сузір՚ї Хамелеона. Ця мандрівна планета, яку офіційно позначили Cha 1107-7626, все ще формується та живиться газом і пилом з навколишнього диска. Матеріал постійно падає на планету в процесі, відомому як акреція. Однак наукова група під керівництвом Альмендроса-Абада виявила, що швидкість акреції молодої планети не є постійною.
До серпня 2025 р. планета набирала масу приблизно у вісім разів швидше, ніж лише кілька місяців тому, зі швидкістю шість мільярдів тонн за секунду! «Це найвищий епізод акреції, коли-небудь зареєстрований для об՚єкта планетної маси», — зауважив Альмендрос-Абад. Відкриття, результати якого опубліковані в The Astrophysical Journal Letters, було зроблено за допомогою спектрографа X-shooter на VLT ESO, розташованому в пустелі Атакама в Чилі. Науковці також використовували спостережні дані від космічного телескопа Джеймса Вебба, яким керують космічні агентства США, Європи та Канади, а також архівні дані від спектрографа SINFONI на VLT ESO.
Положення на небі мандрівної планети Cha 1107-7626. Ліворуч — зображення в інфрачервоному світлі. Його отримано за допомогою телескопа видимого та інфрачервоного діапазону для астрономії (Visible and Infrared Telescope for Astronomy, VISTA) Європейської астрономічної обсерваторії. Планету видно як точку, розташовану точно в центрі кадру. Авторські права на зображення: ESO/Meingast et al. Фото з сайту www.eso.org. Праворуч — зображення з Цифрового огляду неба 2 (Digitized Sky Survey 2) цієї ж ділянки неба, але у видимому світлі. Планета (тут не видно) розташована точно в центрі кадру. Авторські права на зображення: ESO/ Digitized Sky Survey 2. Фото з сайту www.eso.org.
«Походження мандрівних планет — відкрите питання: чи є вони об՚єктами з найменшою масою, сформованими як зорі, чи планетами-гігантами, викинутими з їхніх планетних систем?» — запитує співавтор дослідження Алекс Шольц (Aleks Scholz), астроном з Сент-Ендрюського університету (Велика Британія). Результати дослідження вказують на те, що принаймні деякі мандрівні планети можуть мати схожий шлях формування із зорями, бо схожі спалахи акреції вже були помічені у молодих зірок раніше. Співавтор дослідження Белінда Даміан (Belinda Damian), також астроном з Університету Сент-Ендрюського університету, пояснила: «Це відкриття розмиває межу між зорями та планетами і дає нам змогу зазирнути в найдавніші періоди формування мандрівних планет».
Порівнявши світло, яке було до та під час спалаху, астрономи зібрали підказки про природу процесу акреції. Примітно, що магнітна активність, здається, відіграла певну роль у різкому падінні маси, що раніше спостерігали лише у зір. Це вказує на те, що навіть об՚єкти з малою масою можуть мати сильні магнітні поля, здатні живити такі явища акреції. Наукова група також виявила, що хімічний склад диска навколо планети змінився під час епізоду акреції, причому водяна пара була виявлена під час нього, але не раніше. Це явище помічали в зір, але ніколи не було на жодній планеті.
Мандрівнв планети важко виявити, бо вони дуже слабкі, але майбутній Надзвичайно великий телескоп (Extremely Large Telescope, ELT) ESO, який працюватиме для астрономії під найтемнішим небом у світі, може це змінити. Завдяки його потужним інструментам та гігантському головному дзеркалу астрономи матимуть змогу виявити та вивчити більше цих самотніх планет. Це допоможе науковцям краще зрозуміти, наскільки вони схожі на зорі. Як зазначає співавтор дослідження та астроном ESO Амелія Байо (Amelia Bayo): «Ідея про те, що планетний об՚єкт може поводитися як зоря, вражає та спонукає нас задуматися, якими можуть бути світи поза нашим власним на стадії їх зародження».
За інф. з сайту www.eso.org
