Серпень, для всіх зачарованих зоряним небом, — місяць особливий. У серпні з неба «падає» багато «зір». Маю на увазі, звісно, метеори й найвідоміший їх потік — Персеїди. Нагадаю, що до звичайних зір метеори не належать — це явище викликають дрібні пилинки, залишки від комети Свіфта—Туттля, які потрапляють в атмосферу Землі й внаслідок «тертя об повітря» в ній «згорають».

Сузір’я Великої Ведмедиці в Україні ніколи не заходить за обрій, а тому його можна спостерігати в будь-яку пору року.Що для цього потрібно? Ясне, безхмарне небо і, наприклад, вечірній час.

Нам важко нині уявити, що колись люди не мали годинників щоб визначати час, чи, наприклад, компасів для орієнтування на місцевості. Хоча й про компаси вже мало хто згадує, маючи можливість визначати своє місце перебування на місцевості з допомогою GPS (Global Positioning System, Система глобального позиціонування). Однак людство користується технічними засобами для вимірювання часу і орієнтації у просторі порівняно недавно: впродовж значно більшого періоду свого існування наша цивілізація використовувала для таких потреб природні явища і процеси. Мабуть найзручнішим, а тому й дуже поширеним, засобом для цієї мети було зоряне небо і небесні світила. Вони з давніх-давен слугували нашим пращурам і годинником, і компасом.

Основну, найвиразнішу, частину сузір’я знайти легко. Яскраві зорі Кассіопеї «малюють» на небі чи то перевернуту догори ногами й розтягнуту літеру М нашої абетки, чи то латинську W. Її варто шукати в околицях північного полюса світу, бо сузір’я Кассіопеї належить до тих, що в наших краях (в Україні) упродовж року не заходить за горизонт. Під час пошуків пам’ятайте — вигляд зоряного неба внаслідок обертання небесної сфери змінюється, а тому Кассіопея також змінює своє положення відносно горизонту. Для прикладу такі зміни для 15 березня поточного року показано на малюнку, наведеному нижче.